Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року Справа № 910/23550/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С.(доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.10.2015у справі№910/23550/15 Господарського суду міста Києва за позовомГенерального прокурора України -Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України доДержавного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"про стягнення 58 488 244,90 грн. за участю представників сторін:

прокуратури: Волошенюк О.Г.,

позивача: Озеров О.С.,

відповідача: Кайданович Є.Й.,

В С Т А Н О В И В:

Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 58 488 244,90 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2015 у справі №910/23550/15 повернуто позовну заяву із доданими до неї документами без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 було скасовано ухвалу місцевого господарського суду та справу направлено до господарського суду міста Києва.

В касаційній скарзі ДП "Житомирський бронетанковий завод" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а ухвалу місцевого суду залишити в силі посилаючись при цьому на порушення норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення з відповідача 58 488 244,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як вірно встановлено апеляційним господарським судом, Заступником Генерального прокурора України - Головним військовим прокурором подана позовна заява в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, відтак з огляду на викладені вище норми права останній набув статусу позивача.

В частині 3 статті 2 ГПК України зазначено що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, підставами для представництва прокурором в суді законних інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Обґрунтовуючи причину звернення з даним позовом до суду, Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор з посиланням на законодавство посилався на наявність порушень інтересів держави, а також зазначив підставу для звернення до суду, в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що захист цих інтересів не здійснюється органом державної влади - Міністерством оборони України. При цьому вказував на бездіяльність Міністерства оборони України щодо судового захисту порушених інтересів держави, пов'язаних з відновленням озброєння та військової техніки для забезпечення військових частин (підрозділів) Збройних Сил України, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції на сході держави, Головна військова прокуратура Генеральної прокуратури України.

Повертаючи без розгляду заяву, місцевий господарський суд посилався на те, що в поданій до суду заяві заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор вказав у чому полягає порушення інтересів держави, однак не обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що в силу приписів статті 29 Господарського процесуального кодексу України є підставою для повернення позовної заяви і доданих до неї документів без розгляду в порядку, передбаченому ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки судом апеляційної інстанції було встановлено, що подана заява відповідає вимогам ст. ст. 23, 63 ГПК України, тому останній визнав ухвалу місцевого суду незаконною та такою , що прийнята з порушенням норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду та вважає, що підстав для повернення без розгляду позовної заяви Заступника Генерального прокурора України -Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, на підставі ст. 63 ГПК України, у місцевого суду не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження оскаржувача про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117,1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.ст.11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 року у справі №910/23550/15 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова